|
Завершено прийом робіт
на Другий всеукраїнський конкурс радіоп'єс "Відродимо забутий
жанр", який проводить Національна радіокомпанія України. Пропонуємо
увазі наших читачів розмову з президентом НРКУ Віктором Набруском.
- Які радіоп'єси Другого
конкурсу та хто їхні автори?
- 1 вересня ми завершили
прийом робіт, хоча вони досі продовжують надходити. Маємо дуже багато
телефонних дзвінків - хтось не встиг вчасно відправити рукопис,
хтось переймається, чи потрапив його твір на конкурс, а когось вже
цікавить, чи став він переможцем? Щойно надійде на реєстрацію останній
екземпляр, - усе надіслане ми передаємо експертам (їхні імена тримаються
у таємниці, аби на людей не чинили тиску), котрі відберуть найкращі
сценарії, тобто ті, що відповідають вимогам жанру. А вже тоді відібрані
твори потраплять до членів журі Сподіваюся, переможців визначать
вже у листопаді.
У Другому конкурсі беруть участь представники
всіх регіонів України - Києва, Донецька, Рівного, Миколаєва, Чернівців,
Тернополя, Запоріжжя, Луганська, Одеси, Черкас, Вінниці, Мелітополя,
Кривого Рогу, Маріуполя, Трускавця, Чернігова... Я можу продовжувати
й продовжувати цей перелік. Ми маємо сотні авторських робіт. Дехто
надіслав навіть по 2-3 радіоп'єси, а один автор - дванадцять! Уявляєте?
Із цих 12 творів треба вибрати найкращі! А якщо він виграє всі призові
місця?
На наших експертів чекає чимало роботи,
адже радіоп'єса мас відповідати усім канонам жанру - бути твором
для радіо, а не для сцени; порушувати важливі суспільні проблеми;
написаною тарною українською мовою і, зрештою, бути по-справжньому
мистецьким твором. Хто наші автори? Про це ми дізнаємося після того,
як визначимо переможців. Радіоп'єси надходять під псевдонімами,
тож під час голосування члени журі не знатимуть, за кого віддаватимуть
свій голос. Ми їх оприлюднимо лише після оголошення результатів.
Про що п'єси? Про все на світі - про кохання і зраду, про непросте
сьогодення та минуле, про Голодомор і Другу Світову війну, про село
й місто... Ось декілька назв: "Фенікс слов'янського духу",
"Погане каченя і добрий селезень", "Голодомор",
"Коли співають солов'ї, або Олігарх та жебрачка", "Не
дої корову, вона й не подоїться, або Нічні переміщення вселенськими
просторами", "Божевільна бригада", "Моя мільйонолітня
мова", "Нарада Президента України", "Смерть
колорадського жука", "Еволюція кохання"...
- Чи з'явиться
цікаве ім'я у радіодраматургії?
- Дуже хочемо цього,
адже це такий жанр, у якому ще немає класиків. Тому кожен, хто нині
активно змагається у нашому конкурсі, має шанс стати зачинателем
сучасної української радіоп'єси. Приміром, молодий психолог з Вінницької
обласної лікарні Наталя Коломієць вперше спробувала свої сили у
радіодраматургії. Вона не мала жодних публікації, жодного поставленого
сценічного твору, однак саме її твір - "Хрематофобія"
- приніс їй перемогу. Сюжет неймовірно простий, а тема - бюрократія
та хабарництво - надзвичайно актуальна по всьому світі. Чиновник
одного з державних закладів захворів на невідому хворобу. Йому ставало
зле - боліло серце, тьмяніло в очах, паморочилось у голові - щойно
до рук потрапляли гроші. Він не міг розрахуватись навіть з таксистом.
Криза сталась того дня, коли декілька відвідувачів по черзі дали
йому хабара. Чоловік знепритомнів, до нього викликали лікарі а присутні
довідались про новітню хворобу, яка, до речі, невигадана та є дуже
рідкісною, тож пересічній людині невідома. Наталя Коломієць свого
часу досліджувала цей феномен, після чого з'явилась радіовистава
"Хрематофобія". Переконаний, цей твір увійде до золотого
фонду Українського радіо. Ролі у ньому виконують заслужені артисти
України Василь Мазур та Петро Панчук, постановка народної артистки
України Наталі Сумської. Вона добре знає радіоспецифіку,бо є не
лише чудовою актрисою, а й талановитим організатором. Саме завдяки
їй ці твори виконують як провідні актори театру ім.І.Франка, так
й інших театрів. Завдяки пані Наталі радіослухачі почули акторські
голоси, котрі або досі не звучали на Українському радіо, або звучали
дуже давно. Сподіваюсь, у неї стане сил та натхнення продовжити
цю непросту працю на ниві радіодраматургії.
Ще одним надбанням стала робота молодого
режисера та актора Житомирського облмуздрамтеатру Петра Авраменка.
Його відкрив лауреат Першого конкурсу, письменник Володимир Даниленко.
Коли ми слухали радіоп'єсу "Бесараб, Бесарабський ринок та
дух Довженка", то були здивовані, що трьох зовсім різнопланових
героїв блискуче грає лише один актор Петро Авраменко. До речі, не
лише актор. Він - віртуоз. Надзвичайно обдарований та цілеспрямований.
Нині Петро - повноправний член нашого творчого колективу, котрий
займається постановкою інших радіоп'єс-переможців конкурсу. Отже,
завдяки Першому конкурсу ми отримали команду людей, які можуть професійно
займатися радіоп'єсою.
- До речі, коли
слухачі Українського радіо почують радіопостановки переможців Першого
конкурсу?
- Дозвольте пояснити,
чому вони так довго готувалися та чому досі не в ефірі Українського
радіо. Що таке справжня радіоп'єса? Якісний і доволі дорогий продукт,
який виготовляють фахівці високого рівня. Приміром, працівники заводу
скловиробів випускають продукцію - звичайні склянки чи пляшки, що
користуються попитом і не мають від споживачів жодних нарікань.
Проте, обставини складаються так, що конче потрібно опанувати зовсім
іншу роботу - розпочати виготовлення вишуканих мистецьких фужерів
чи ваз. Начебто й люди підготовлені, і роботу свою знають чудово,
але навчити їх за один день виготовляти нові вироби нереально. Зрештою,
працівники можуть поїхати за наукою на інший завод, а нам немає
куди податися. Ми мусимо вчитися на власних помилках і здобутках,
або на зразках закордонних радіоп'єс. Чому? Бо нині в Україні жоден
навчальний заклад не випускає творців радіоп'єси, окрім факультету
журналістики столичного університету, де свій курс веде радіодраматург
Ілля Хоменко. Хоча й там немає такого предмету як "радіодраматургія".
Тож студенти навчаються азів радіодрами лише завдяки ентузіазму
пана Хоменка.
- А що
таке сучасна професійно поставлена редіоп'єса?
- Це добрий текст, написаний
спеціально для радіо.
Актори, котрі знають, як працювати
перед мікрофоном. Адже радіомистецтво - це володіння голосом (позбавлене
гри обличчям, тілом, рухами тощо). Добрі редактори та режисери,
котрі розуміють, як подати подібний продукт.
Віртуозні майстри музичного оформлення
(до речі, ми спробували, чи не вперше у практиці Українського радіо,
замовити композиторам музику спеціально за текстом радіоп'єси. І
доволі успішно!).
І, врешті, звукооператори, які чудово
володіють сучасними, надзвичайно складними комп'ютерними програмами.
Все це працює тоді, коли є команда
однодумців. Така команда у нас є, але на її створення пішов не один
місяць.
Окрім того, нині ми усвідомили, що
для складного запису та не менш складного монтажу потрібна спеціально
обладнана студія. Переконаний, ми й до цього прийдемо.
Попри труднощі, вже поставлено 12
радіоп'єс - переможців та лауреатів Першого всеукраїнського конкурсу,
тож найближчим часом наш радіослухач почує їх на Першій та Третій
програмах Українського радіо, згідно з положенням конкурсу. Це радіоп'єси
Володимира Лиса ("Полювання на брата"), Людмили Данько
("Уживана труна"), Богдана Мельничука ("Тодось і
Зонька"), Сергія Щученка ("Бабай" та "Повернення"),
Ірини Розовик ("Безпека життєдіяльності"), Анатолія Малярова
("Гра в минуле"), Наталі Бучель ("Світ поміж рядками"),
Володимира Даниленка ("Перемикаючи канали" і "Бесараб,
Бесарабський ринок і дух Довженка), Наталі Коломієць ("Хрематофобія")
та Лесі Іваненко ("Отака музика"). Про кожну з цих постановок
можна розповідати багато, бо робота проведена колосальна.
- Українське
радіо відроджує забутий жанр?
- Ми не просто відроджуємо
радіоп'єсу, ми створюємо власну національну школу радіодраматургії.
А це означає, що на Українському радіо звучатимуть твори сучасних
вітчизняних авторів, котрі працюють на утвердження нового і надзвичайно
складного, хоча й цікавого, жанру. Їхні твори неодмінно стануть
класикою.
Розмову вела
Світлана КОРОНЕНКО
|
