|
Нещодавно відсвяткувала
свій ювілей коментатор Національної радіокомпанії України, журналіст
Оксана Анатоліївна ПРИЛИПКО. Це ім'я добре знайоме читачам нашого
тижневика. На радіо пані Оксана працює вже майже 40 років!
- Ювілей - це
завжди спогади...
- Безумовно. Нещодавно
я дізналась, що керівництво Національної радіокомпанії України вирішило
створити музей українського радіо. Серце зраділо, багато чого пригадалось...
Адже я працювала з тими, хто творив, принаймні, повоєнну історію
українського радіо. Ну й, звичайно, згадалися мої перші кроки у
журналістиці, коли 2 серпня 1971 року я з хвилюванням вперше переступила
поріг цього будинку.
- Чому Ви обрали
радіо?
- Від самого дитинства
я постійно слухала радіовистави, які допомагали уявити все це так,
як ти хочеш, а не як показує картинка. Ця дивовижна чарівність та
утаємниченість радіо полягає у тому, що людина творить образ ведучого,
коментатора, учасника передачі таким, яким хоче власне вона, спираючись
лише на звуки. Якось в одній із передач Юрій Рибчинський сказав:
"Хоч і кажуть, що спочатку було слово, але ж слово складається
зі звуків". Я з ним повністю погоджуюсь, що звуки - це основа.
Закінчила факультет журналістики Державного університету ім.. Т.Г.Шевченка.
Коли прийшов час вибирати спеціалізацію, я, звичайно, вибрала радіо.
Щаслива від того, що все моє життя пов'язане саме з ним. Після розподілу
я потрапила на Українське радіо до редакції "Університет марксизму-ленінізму"
(тоді була така), але мені не хотілося цим займатись. Я звернулась
до голови музичної редакції Ніни Костівни Андрієвської, котра порадила
мені зробити музичну передачу. Навчаючись в університеті, я співала
у хоровій капелі "Дніпро" під керуванням Михайла Хардаєва.
Цей творчий колектив має довгу історію - Лисенко, Стеценко, Яценевич,
Степовий та багато інших. От я і зробила передачу про свою хорову
капелу. Ніна Костівна подивилася її і сказала: "Добре".
Так я почала працювати у Головній редакції музичного мовлення, працівники
якої робили музичні передачі на всі три канали. Кожний мав свій
відділ. Спочатку було дуже важко... Доводилося працювати з картками,
робити концерти, а я не розуміла тонкощів такої роботи. У меве була
практика у зовсім інших редакціях Кримського та Дніпропетровського
радіо. Аж раптом - сиди, перебирай картки... Все змінилося, коли
мені доручили підготувати "Музичну пошту" до Дня танкіста.
Я придумала, що цю передачу вестимуть "три танкісти - три веселих
друга", як у пісні, і написала сценарій для трьох акторів.
Всім сподобалося. Згодим мені доручили відділ української дожовтневої
музики - від давніх часів до 20 року XX століття. Я поринула у величезний
світ української культури, у світ тієї музики, яку так мало знає
широкий загал! Це були відкриття! І до тепер я дивуюсь, чому українці
не шанують таких митців як Каличевський, Підгорецький, Ніщинський,
Аркас, Заремба решта. Це світочі нашої музики. Власне, через це
я й досі, можливо, чи не одна на Українському радіо роблю передачі
з історії української музики, присвячені цим видатним постатям.
Нині відкриваються все нові й нові факти їхнього життя, а це дуже
цікаво. Але, на жаль, ми не шануємо своє коріння...
- Ви так любите
музику, а самі володієте якимось Інструментом?
- Так, я закінчила музичну
школу, граю на фортепіано. Коли почала працювати, зрозуміла, що
моїх знань не вистачає і тому вирішила вступити до музучилища. Заочно
закінчила диригентсько-хорове відділення Київського державного музичного
училища ім. Р. Глієра. Навчатися було легко, бо, працюючи на радіо,
я слухала багато музики!
- Які саме передачі
у Вашому доробку?
- Я робила передачі
різного спрямування. Спершу - про українську музику, згодом були
музичні вітання передовикам праці та відповіді на листи у "Музичній
пошті". Тоді люди слухали музику переважно по радіо, де звучало
багато класики, зверталися до нас з проханнями та замовленнями,
надсилали дуже цікаві листи. Я завжди пригадую стрічку "Весна
на Зарічній вулиці", яка, до речі, була зняла на Київській
кіностудії ім.О.Довженка. Там є такий епізод, коли на прохання вчительки
лунає 2-ий Концерт Рахманінова з оркестром.
Створення передачі - це і таїна, і
величезне задоволення. Особливо раніше, коли ми працювали на плівках.
Писали тексти, записували, відслуховували музику, а тоді приходили
до звукооператора. Нещодавно на заслужений відпочинок пішла Галина
Вікторівна Дудецька. Яз нею зробила багато передач. Ми разом творили,
вирішували, де та яку музичну фразу поставити, де її вивести та
яка ілюстрація краща, адже свіже вухо досвідченого оператора дуже
допомагає.
Раніше редакторам не дозволялося вести
передачі, це робили виключно диктори. Хочу пригадати тих фахівців,
до котрих нині ставляться дещо зверхньо. Це були яскраві особистості
з енциклопедичними знаннями, зокрема: Микола Погрібний, Юрій Рудник,
Анатолій Гаркуша, Іван Рябоштан. Зараз у нас працюють Петро Тодосович
Бойко і Світлана Іванівна Горлова. Коли автори передач почали самостійно
вести передачі, на перших кроках їм допомагали диктори. А ще у нашій
редакції була величезна школа старших майстрів. Не буду називати
їх поіменно, щоб нікого не пропустити та не образити. У кожного
з них я чомусь вчилася. Моя журналістська освіта допомогла оволодіти
формою, розглядати кожний факт чи подію з різних сторін.
Нині роблю передачі "Музичні
перлини" по класиці та "З фондів Українського радіо".
Це і музика народів світу, і український фольклор. На початку 90-х
ми з моїм автором Ольгою Рутковською розповідали про обряди, яких
ще ніхто не знав: Роду-Рожаниці, Весілля Свічки, Колоденки, Обжинки.
Тоді це було відкриттям. З часом мене зацікавила тема поєднання
слова, музики, малярства і навіть науки. Музика у житті славетних:
І. Котляревського, О. Довженка, М. Гоголя, С. Петлюри, Н. Махна,
М. Грушевського, Т. Шевченка. Поринаєш у світ їхніх уподобань у
класичній музиці - і відкриваються такі глибини! Починаєш зовсім
по-інакшому дивитися на будь-яку, навіть, негативну постать.
- Хто Ваш улюблений
композитор?
- Бетховен. Знову процитую
Ю.Рибчинського: "У людини є низ і гора. Низ - це те, що тягне
нас до землі, до низького, а гора - це те, до чого ми прагнемо,
життя Духу". Саме музика, особливо класична, і тягне нас вгору.
Це зв'язок з Богом... Я визначила собі завдання - популяризувати
музику різних жанрів, аби люди полюбили її. Особливо зараз, коли
так багато політики, різних побутових проблем. Як мені це вдається
- судити слухачам.
- Ви отримуєте
листи?
- Не уявляю себе без
них. У мене є постійні дописувачі: Юрій Бардадим із села Шевченко,
котрий надсилає мені навіть свої доробки; Лідія Павлівна Пашкевич,
яка мешкає на вулиці Хрещатик у Черкасах, багато інших. Вони з такою
любов'ю надсилають листівки та якісь речі, зроблені власноруч. Це
дуже зворушливо!
- Розкажіть,
будь ласка, про свої інтереси поза роботою.
- Все моє життя - це
подорожі, адже, аби щось знати потрібно багато подорожувати. За
20 років я об'їздила майже весь Радянський Союз: Сахалін, Владивосток,
Хабаровськ, Кольський півострів, озеро Байкал, Єнісей, Закавказзя,
Середню Азію. Всі враження згодом знадобилися при створенні передач.
Люблю читати. Останнім часом здебільшого
це книги з історії України. Надаю перевагу освітній літературі,
із задоволенням перечитую Шевченка. Люблю мистецтво. Відвідую виставки,
театри, концерти, адже це зігріває душу, дарує неповторні хвилини
єднання з Прекрасним. Іноді виходиш після концерту і не помічаєш
штовханини на вулиці, твоя душа підноситься до таких висот!
Я не проти естради, спілкувалася з
багатьма творчими діячами, приміром: Злотником, Покладом та Рибчинським.
Раніше співаки, композитори, поети приходили на радіо, товаришували
з усією редакцією. Але хотілося б, щоб класична музика звучала на
радіо частіше, а не лише у дні жалоби. Вона дає ту гармонію, якої
нам бракує. В одному інтерв'ю Ю.Башметов сказав: "Мені здається,
щастя - це гармонія". Так, гармонія людини із собою, з природою,
з усім світом.
- І наостанок,
що Ви бажаєте слухачам?
- Жити у Всесвіті музики!
Якщо Ви навіть дуже любите хард-рок, все одно, слухайте хоч іноді
і класичну музику. У Бетховена є Фантазія, яка закінчується такими
словами: "О, мистецтво, дар безцінний, запали вогонь в душі.
І у Всесвіті у всьому честь і мужність ти буди, ти буди серця!".
Тож, нехай прекрасна музика будить Ваші серця!
Розмову вела
Лариса СТЕЦЮК
|
