|
Протягом
останніх двох років ведеться активна полеміка щодо заміни
проводового радіомовлення ефірним. Як людина, котра присвятила
більшу частину свого життя розвитку радіомовлення (в системі
Держкомзв'язку я пропрацював 22 роки і стільки ж - у Держтелерадіо
України), не можу не висловитися з цієї проблеми - на мою
думку, більше політичної, ніж техніко-економічної. Про це
свідчить хоча б те, що наміри зруйнувати проводову мережу
з'являються і там, де вона перебуває в досить доброму стані.
Розглянемо основні аргументи ініціаторів
полеміки.
Перший: проводове мовлення - пережиток
тоталітарного минулого, і, крім України та Північної Кореї, його
більше ніде в світі немає. Таке твердження не витримує найменшої
критики. Ніде в світі, крім України, немає й річки Ірпінь, то її
треба стерти з лиця землі?.. Виходить, що кабельне телебачення -
ознака демократизації суспільства, а кабельне (проводове) радіомовлення
- ознака минулого. Де тут логіка?
Другий аргумент такий: проводове радіомовлення
- збиткове, особливо у сільській місцевості. Але ж воно збиткове
з двох причин: неймовірної занедбаності мережі цього виду мовлення
та неймовірно низької абонементної плати - на місяць вона нині дорівнює
ціні одноразового проїзду в столичному громадському транспорті.
Якщо уряд не вважає за необхідне підвищити абонентну плату за користування
радіоточкою, то слід було б знайти можливість дотувати галузь. Цю
проблему, напевне, можна розв'язати і шляхом перерозподілу мільярдних
коштів, зароблених "Укртелекомом" за надання інших, дорожчих,
послуг, або ширше використовуючи технічні можливості телефонних
ліній (такі експерименти проводилися ще наприкінці 80-х років минулого
століття).
Помічник директора Запорізької дирекції
ВАТ "Укртелеком" І. Драмашко в статті "Відродження
проводового мовлення - соціальна необхідність?", надрукованої
в одному з відомчих видань, нагадує, що на початку 90-х проводовим
мовленням користувалося 16 мільйонів абонентів, а на 1 липня 1999
року їх залишилось трохи більше 9 мільйонів. І додає: "Якщо
на початку 90-х років радіофікацію населених пунктів було практично
завершено, то нині кількість нерадіофікованих населених пунктів
наближається до трьох тисяч". Я впевнений, що у містах з понад
100-тисячним населенням проводове радіомовлення прибуткове і витрати
на його експлуатацію невеликі. А там, де здають в експлуатацію нові
чи реконструйовані будівлі вже радіофікованими, "Укртелеком",
не вклавши в цю справу жодної копійки, починає отримувати від мешканців
абонементну плату, поповнюючи свої прибутки.
Третім аргументом тих, хто заперечує
життєздатність проводового радіомовлення, є твердження, ніби заміна
проводового мовлення на ефірне є справою безальтернативною. Якби
ж то й справді було так. У статті О. Виходця - начальника відділу
УНІІРТ, професора УДАЗ ім. О. Попова "Особливості звукового
мовлення в сільській місцевості України" розглядаються три
можливі варіанти ефірного мовлення на селі замість проводового.
Проте впровадження будь-якого з них викличе цілу низку проблем,
не кажучи вже про великі матеріальні витрати та значні витрати часу
на їх розв'язання. Серед них, зокрема, такі, як складання частотного
плану, присвоєння частот великої кількості передавальних засобів;
складність і дорожнеча створення мережі первинного розподілу програм;
велика залежність безперебійної роботи радіомережі від енергопостачання;
вирішення на державному рівні, яке саме відомство повинне створювати
й експлуатувати систему ефірного мовлення.
Ніхто з ініціаторів знищення проводового
мовлення не пояснив, у який спосіб збиратиметься плата за користування
приймачами, та й чи по кишені більшості слухачів буде купівля таких
приймачів? Я вже не кажу про ту проблему, яка може виникнути в разі
техногенної катастрофи чи стихійного лиха, коли потрібно буде оперативно
оповістити про них населення.
Тож доцільніше розпочинати ефірне
мовлення з нуля чи знайти можливість відновити проводове? Я твердо
переконаний, що друге - реальніше і дешевше. Це розуміють і в регіонах.
Наприклад, у 2000 році на запитання президента Національної радіокомпанії
України В. Набруска, чи буде в місцевих бюджетах закладено кошти
на відновлення або підтримку проводового мовлення, глави адміністрацій
усіх областей відповіли позитивно.
Ефірне радіомовлення доцільно впроваджувати
лише там, де неможливо відновити повністю зруйноване проводове,
а також у найвіддаленіших населених пунктах.
Хочу підкреслити, що мої переконання
в жодному разі не суперечать теоретичним розробкам науковців, хоча
дехто з них не враховує економічних особливостей перехідного періоду
в розвитку нашого суспільства. Наприклад, П. Воробієнко - новий
ректор Одеської Національної академії зв'язку ім. О. Попова не лише
не бачить перспектив для проводового мовлення, а й твердить, що
радіомовлення на довгих, середніх і коротких хвилях відмирає, даючи
дорогу супутниковому. Вже згаданий О. Виходець привертає увагу до
досвіду країн Західної Європи щодо організації цифрового звукового
радіомовлення, яке, наприклад, у Швеції охоплює 85% території, а
в приблизно рівній Україні за площею Франції - 43%. Звичайно ж,
новітні технології Заходу стануть дійсністю і в нашій державі, сподіваюсь,
у вже недалекому майбутньому. До цього необхідно серйозно готуватися,
але треба враховувати колосальну різницю в економічному потенціалі
західних держав і нашої молодої України, а відповідно й життєвий
рівень громадян. Відбудова та ефективна експлуатація проводового
мовлення аж ніяк не завадять впровадженню в Україні супутникового
зв'язку і цифрового мовлення, коли для цього з'явиться фінансова
можливість. До речі, все це можна робити паралельно.
Характерно, що згадана полеміка ведеться
переважно серед зв'язківців у їхніх відомчих виданнях. Думкою радіослухачів
ніхто, на жаль, не цікавиться.
Хто справжній натхненник кампанії
за повну руйнацію проводового мовлення, можна лише здогадуватися.
Зрозуміло одне: це люди, які не вміють будувати, хоч і маскуються
під будівничих. Їхня мета очевидна: позбавити державу зв'язків з
великою частиною її громадян і за рахунок бюджету поправити своє
фінансове становище.
Цього допустити не можна.
Анатолій ІВАНОВ,
віце-президент Національної радіокомпанії України
|
